МОЄ СЕЛО В ОБЛИЧЧЯХ
Найбільший скарб мальовничих сіл Приазовщини – це люди, які своєю працєю та завзятістю прославляють рідний край. Особливою гордістю територій є їхні старожили: мудрі, досвідчені. В їхніх очах надзвичайна глибина і доброта. Їх поважають, до їхніх порад прислухаються. Вони є справжнім прикладом для сучасної молоді.
ІЛЕЧКО АНЕЛІЯ ФРАНКІВНА народилася 25 квітня 1931 року в Польщі. Коли Анелія була ще дитиною її сім’ю змусили виїхати у Тернопільську область, до міста Чортків. Для того, щоб зібратися, дали лише 2 години. Родині тоді довелося залишити напризволяще усе своє майно: великий дім, 5 гектарів землі, корів та іншу худобу. Дозволили взяти тільки ручну поклажу. У Чорткові надали стареньку хатинку на 2 кімнати і грошову компенсацію, якої не вистачило навіть на їжу до завершення зими.
На новому місці обживалися дуже важко, були часи, коли доводилось жити впроголодь. Небайдужі люди допомагали харчами та одягом. Були такі, хто не сприймав і холодно відносився до нових людей у місті.
Анелія Франківна дуже рано почала свій трудовий шлях, адже добре розуміла, що батькам важко. Спочатку працювала у колгоспі, пізніше прибирала та була касиром у кінотеатрі.
Вийшовши заміж, Анелія Ілечко переїхала у село Новоіванівка. Тут молоде подружжя придбало будинок. Роботи ніколи не цурались і разом із чоловіком завжди тримали велике господарство. У Приазовському районі працювала тваринницею у колгоспі «Прогрес». Завжди сумлінно ставилася до виконання своїх обов’язків, адже відчувала за собою велику відповідальність за поголів’я. Користувалася повагою керівництва і колег. За значні заслуги отримала медаль «Ветеран праці».
Анелія Франківна – творча натура, знає багато народних українських пісень і залюбки співає в колі сім’ї та друзів.
Головним багатством для Ілечко Анелії Франківни є її велика родина. Виховала 2 дочок, які подарували їй 4 внуки і 4 правнуки. Усі прислухаються до порад бабусі Анелії, поважають і люблять її за мудрість і доброту.
Секрет довголіття від Анелії Франківни Ілечко – постійний рух, позитивні емоції, доброзичливість та щира віра у Бога.
ЩЕРБАКОВА ЗІНАЇДА ІВАНІВНА народилася 25липня 1929 року у селі Шевченко. В сім’ї вона була сьомою дитиною. У 1936 році пішла до школи і довчилася тільки до 5 класу. Розпочалася війна… Діти у цей важкий час тяжко працювали на полях. Старші возили пшеницю та ячмінь, а молодші загрібали, збирали колоски, восени ламали качани кукурудзи, а на весні саджали її насіння під сапу по стерні. Також працювали на причепах, із сільгоспприладдям, орали на волах.
Переживши усю гіркоту і жахіття війни, діти швидко подорослішали. До школи Зінаїда Щербакова вже не повернулась.Згодом керівництво місцевого колгоспу відправило її в Одесу на навчання – здобувати професію агронома. Там обіцяли видати теплі речі та не дали. Юній Зінаїді довелося вертатися додому. Була скрута, грошей не було – їхала восени на східцях поїзда. За деякий час успішно завершила курси шовкопряда і стала головною по вирощуванню шовкопряда у колгоспі.
У 1953 році зустріла своє кохання – місцевого парубка Олексія та вийшла заміж. Подружжя переїхало у село Добрівку. Зінаїда Іванівна працювала на фермі. За сумлінну працю, відповідальне ставлення до справи неодноразово була нагороджена почесними грамотами та подарунками. Має медаль «Ветеран праці».
Разом із чоловіком народили 3 дітей, які є головним досягненням в їхньому житті. Сімейні цінності та традиції, зв’язок поколінь – це те, що людина повинна берегти і не забувати, вважає Зінаїда Іванівна. Сьогодні вона живе разом із сином та невісткою. Незважаючи на поважний вік, ніколи не сидить без діла. Має улюблене захоплення – займається рукоділлям, в’яже.
Життя загартувало Зінаїду Іванівну. Із раннього дитинства, тяжко працюючи, вона розуміла, що рух вперед – це гарна мотивація для зростання особистості. Тож і сьогодні радує своїх близьких мудрими, корисними порадами, любов’ю та піклуванням.
