СЕЛО ТАВРІЙСЬКЕ В ОБЛИЧЧЯХ
ЛОБОДА НАДІЯ ДМИТРІВНА. Народилась у селі Чкалове за місяць до війни. Ранні роки маленької Надії – страшний військовий час. Своїми дитячими оченятами вона бачила смерть, чула свист куль, відчувала постійний страх. Через страхіття, що коїлися навкруги, ніколи було мріяти, але дівчинка мріяла вчитися. Незважаючи на усі складнощі життя після війни, вона пішла до школи у рідному селі та закінчила 7 класів. Одразу після навчання працювала дояркою у колгоспі ім. Чапаєва. Було дуже важко. Самотужки руками доїла 12 корів. А сама ж ще дитина.
У 1959 році перейшла до колгоспу «Перемога». У той період будувалась дорога через Таврійське до села Чкалове. Надія Дмитрівна була відряджена на будівельні роботи. Тут вона і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Одружились та народили разом 3 дітей – двох синів і дочку. До самої пенсії працювала у колгоспі ім. Кірова, що у Таврійському. Має 37 років стажу. Відповідальна та завзята Надія Лобода завжди користувалась авторитетом на роботі й у селі.
Цього року Надія Дмитрівна відзначила своє 80-ти річчя. У своєму поважному віці жінка дуже гарна господиня. Незважаючи на роки, вона старанно доглядає за своїм будинком, подвір’ям та городом. Гостинна і доброзичлива, вона радо зустрічає друзів та рідних, які завжди дослухаються до її мудрих порад.
МИХАЙЛОВА ВАЛЕНТИНА ГЕОРГІЇВНА. Історія цієї жінки почалась у Берліні. Саме тут зустрілись її мама - остарбайтер родом із с.Таврійське, Запорізької області та тато – воїн-визволитель із Сибіру. Після війни молоді люди разом приїхали на рідну землю матері. Одружились, збудували землянку, народили доньку, яку назвали Валентина. Дівчинка закінчила Таврійську школу. Вийшла заміж. Разом із чоловіком Валентина Михайлова народила і достойно виховали 3 діточок.
Трудову діяльність починала у дитячому садочку. Після 28 років пропрацювала на свинофермі колгоспу імені Кірова – доглядала за маленькими поросятами. Робота кропітка і відповідальна, яка потребувала багато сил та уваги. Валентина Георгіївна ніколи не цуралась роботи і навіть у свою відпустку допомагала чоловікові на комбайні, за що отримала подарунок – відріз тканини від голови колгоспу.
Все життя Валентини Георгіївни – то тяжка праця. Завжди дуже сумлінно ставилася до своїх обов’язків. За це неодноразово була відзначена почесними грамотами, а одного разу - путівкою до Ленінграду. Навіть після виходу на пенсію, жінка підробляла кухарем у бригаді. Фотографія Валентини Михайлової була на дошці пошани колгоспу імені Кірова.
Навіть сьогодні, знаходячись на заслуженому відпочинку, Валентина Георгіївна не сидить, склавши руки. Завжди в русі, завжди діяльна, вона постійно порається по дому та господарству. Має активну життєву позицію, чітко висловлює особисту думку щодо різних життєвих тем. Користується заслуженим авторитетом серед односельців, рідних та близьких.
